Німецький щоденник: Ірина Полікарчук про Documenta14 в Касселі

Frau Polikarchuk auf der Museuminsel Збільшити фото (© Iryna Polikarchuk)

Директорка дніпровської галереї Артсвіт, пані Ірина Полікарчук, відвідала один з найважливіших форумів сучасного мистецтва – Documenta14 в Касселі. Це відбулось в рамках освітньо-інформаційної поїздки в Німеччину для культурних менеджерів, кураторів та галеристів із 22 країн, за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Генеральне консульство без вагань рекомендувало представницю галереї Артсвіт для участі у даній програмі, адже у співробітництві з нею та командою галереї тільки минулого року було реалізовано такі цікаві культурні проекти як «Діалоги» та «Три юні музи» у Дніпрі.

У своєму тексті пані Ірина Полікарчук розповідає про враження від “Документи”, роль бізнесу у підтримці сучасного мистецтва та позитивні наслідки децентралізації.

Участь у проекті я взяла завдяки рекомендації Генерального Консульства Німеччини в Донецьку (офіс в Дніпрі), з яким галерея Артсвіт співпрацює з весни 2016 року, зокрема в рамках проекту “Діалоги” та “Три юні музи” Імке Руст. І хоча набір на проект відбувався за рекомендаціями, а не через систему open-call, я заповнювала аплікаційну форму та проходила співбесіду з Генеральним консулом Доктором Вольфґанґом Мессінґером. Врешті-решт, я взяла участь у навчальному турі, де представила Україну.

 

VisitorsProgrammeoftheFederalRepublicofGermany– це освітньо-інформаційна поїздка, реалізована Гете Інститутом (Goethe-Institut)від імені Уряду Німеччини (Federal Foreign Office). Мета програми – об’єднати діячів сфери культури та мистецтва з різних країн та презентувати досвід Німеччини. Інтенсивна програма включала відвідування музеїв, галерей, культурних центрів, художніх майстерень у Берліні, а також форум сучасного мистецтва Documenta14 в Касселі. Окрім того, в нас були лекції про стан німецької арт-сцени, роботу державних інституцій та підтримку мистецьких проектів бізнесом, зустрічі щодо резиденцій для художників та кураторів, інформація про грантові програми, дискусії та презентації себе і своїх інституцій. Окремим пунктом програми став офіційний прийом у Foreign Office, де керівники програми знайомились із нами, учасниками. Під час навчального туру я більше зрозуміла, як працюють заклади культури в Німеччині та ознайомилась з найкращими практиками, які ми повинні втілювати і в Україні. Не менш цінним досвідом стало спілкування з іншими учасниками проекту. Їхня географія – дуже широка, і серед нас майже не було представників європейських країн (окрім Литви, Португалії та Сербії), проте були куратори та культурні менеджери з Китаю, Японії, М’янми, Південноамериканських та Африканських країн. У турі взяло участь 22 учасники та 4 гіди – представники Гете Інституту. Це був унікальний інтернаціональний досвід і спілкування з фахівцями, адже учасники добре знаються на сучасному мистецтві, світових тенденціях та можуть багато корисного розповісти про локальну сцену своєї країни.

 

 

Соціальна відповідальність бізнесу

 

Важливим відкриттям для мене стало питання соціальної відповідальності в контексті підтримки культури. Під час туру я дізналась як у Німеччині бізнесові компанії докладаються до фінансування мистецьких проектів. Це частина державної політики. Вона побудована так, що власники компаній зобов’язані інвестувати в культуру та мистецтво і підтримувати його. Бувають ситуації, коли представникам бізнесу ще потрібно поборотися за той чи інший проект чи інституцію. Загалом вони підтримують художників, засновують галереї та виставкові простори, створюють власні колекції. Зокрема, у фінансуванні Documenta14 в Касселі велику роль відіграв саме бізнес. 

Поки я слухала лекцію про соціальну відповідальність, в мене з’явилася ідея обов’язково запросити колег з Німеччини в Дніпро, щоб обговорити подібні можливості в Україні і моделі співпраці мистецьких закладів із бізнесом.

 

Децентралізація

 

Місто Кассель є гарним прикладом децентралізації в культурі. Ця тема є дуже актуальною для України і Дніпра зокрема. Кассель, звичайно, гарне місто, проте воно не привертає увагу туристів та бізнесу, а життя в ньому досить розмірене. Але раз на п’ять років тут відбувається “Документа”. Форум триває 100 днів, і в цей час готелі, ресторани та вулиці переповнені. Ми навіть шуткували, що Кассель два роки відпочиває від “Документи” і два роки готується.

 

Documenta (від латинського "документи") – феномен суто післявоєнний і спочатку чисто німецький. В 1955 році форум "Документа" започаткував художник Арнольд Боде. Тоді економіка в країні стабілізувалась, а от з культурою і культурною пам'яттю було зовсім погано. Тому форум був заснований як спосіб реабілітувати Німеччину після Другої світової війни, а також повернути в актуальний контекст і сучасне мистецтво, яке за часів нацизму демонструвалося на “Виставках дегенеративного мистецтва”. «Документа» не підводить підсумки п’ятирічки в мистецтві, але робить спробу зрозуміти, на якому етапі воно сьогодні.

 

Інший цікавий момент – робота кураторів з альтернативним та міським простором під час “Документи”. Взагалі в Німеччині багато інституції працюють в ревіталізованих будівлях, що вже не використовуються за призначенням (ця тенденція прослідковується і в Україні). Наприклад, у Берліні Музей сучасного мистецтва знаходиться в колишньому залізничному вокзалі (Hamburger Bahnhof Museum of Contemporary Art), Центр сучасної культури SAVVY – у крематорії, а приватна колекція Христиана Бороса – в бункері Hamburger Bahnhof - Museum für Zeitgenössische Kunst Збільшити фото (© Iryna Polikarchuk)

 

Куратори “Документи” також задіяли колишню залізничну станцію, в якій продемонстрували декілька медіапроектів. Частина експозиції була розташована під землею, а на виході з тунелю – напис грецькою “ПРИВІТ!” (ХАІРЕТЕ!) – інсталяція Зафоса Ксагораріса (Zafos Xagoraris). Проект відсилає до 1916 року, коли Греція утримувала нейтралітет у війні, а 7000 військових здались німецькій армії і були перевезені залізницею до міста Герліц. Там протягом майже трьох років вони були одночасно і гостями, і в’язнями. Мали можливість вільно пересуватись містом, видавати свою газету тощо. Таким чином, художник звертається до невизначеного соціально-політичного статусу Греції в Першій світовій війні та відтворює вітальні ворота до табору (The welcoming gate, 2017). З одного боку, це може бути метафорою “світла в кінці тунелю”, а з іншого – питання грецької демократії та економічних і політичних проблем, з якими Греція зіштовхнулася і сьогодні. До речі, вперше за всю історію «Документи» в 2017 році вона вперше проходить на двох майданчиках – Касселі та Афінах.

 

Інша інтервенція в міське середовище – інсталяція Марти Мінуїн (Marta Minujín) «Парфенон книжок» на Фрідріхсплац ( Friedrichsplatz ). Marta Minujín. The Parthenon of books at Friedrichsplatz. Kassel. Fragment Збільшити фото (© Foto von Frau Polikarchuk) Він є вирішальним символом опору будь-якій забороні писання та переслідування авторів. Художниця створила масштабну інсталяцію на тому місці у Касселі, де 19 травня 1933 року нацисти спалили близько 2000 книг, а в 1941 році бібліотека, що розташовувалась у будівлі Fridericianum на центральній площі, була поглинута полум’ям після бомбового нападу союзниками. Таким чином, колекція із близько 350 тис. книг була втрачена.

 

Для створення проекту художниця звернулась до видавців, письменників та книгарень з різних частин світу, щоби вони надіслали книжки, які тепер або раніше були забороненими. Окрім того, на площі встановили книжкову крамницю – так весь простір працює на одну ідею. Парфенон книг побудований як репліка храму на Акрополі в Афінах, що символізує естетичні та політичні ідеали першої демократії.

 

Я наводжу всі ці приклади тому, що часто альтернативні локації працюють переконливіше за класичні простори і додають нових сенсів, крім того це привертає увагу до непопулярних, але цікавих місць.

 

Демократія та сучасні конфлікти

 

Наскрізною темою «Документи» є аналіз та рефлексії на Другу світову війну, єврейську тематику та породжені від цього проблеми і наслідки. З-поміж робіт, експонованих в GRIMMWELT Kassel, є фрески письменника та художника Бруно Шульца, які для проекту надав Дрогобицький краєзнавчий музей. Grimmwelt Kassel Збільшити фото (© Foto von Iryna Polikarchuk) Під час німецької окупації і в час, коли Дрогобич ще перебував у складі Польщі, Бруно Шульц оздоблював сюжетами з казок братів Грімм будинок офіцера СС. Після закінчення війни, продажу і ремонту будинка, під фарбою були помічені малюнки. Згодом перші з них відійшли до колекції одного з ізраїльських музеїв, а віднайдені пізніше зберігаються в Україні. Саме частину робіт з української колекції зараз можна побачити в новозбудованому музеї братів Грімм у Касселі.

 

«Documenta14» - мій перший досвід відвідування такої масштабної виставки. І, звичайно, я у захваті від самої можливості стати її частиною. Проте, є те що мене збентежило як культуролога. З одного боку, я розумію, що Німеччина не може жити виключно проблемами Східної Європи. З іншого, мене здивувало, що в програмі “Документи” не було жодного сучасного художника з України і проблематика вже чотирирічної війни на Донбасі та імперіалістських настроїв Росії не з’явилася в жодній роботі. Те, що сьогодні відбувається в Україні, – це питання світового контексту. Рефлексія щодо подій минулого дуже важлива – повторюсь, на Документі представлено багато імен, проектів та робіт, пов’язаних із Другою світовою війною, періодом колонізації, проблемами демократії  – проте тема сучасних тоталітарних режимів є не менш важливою.

 

Замість висновку

Будь-якому гравцю в сфері культури та мистецтва в Україні дуже важливо співпрацювати із міжнародними інституціями – офіційними представництвами країн, галереями, музеями, культурними центрами тощо, які відкриті до партнерських взаємин, обміну досвідом та реалізації спільних проектів Frau polikarchuk in einem Kunststudio Збільшити фото (© Iryna Polkarchuk)

Важливою частиною таких взаємин можуть бути і навчально-ознайомчі поїздки.

На жаль, сьогодні в Україні профільна освіта в сфері культурного менеджменту та кураторської справи (критичний та практичний бік професії) залишає бажати кращого. Це стосується також і виховання майбутніх художників. Одиниці навчальних закладів працюють із сучасним мистецтвом, натомість у 21 столітті вони випускають у світ переважно академічних майстрів – живописців, скульпторів і графіків.

Така професія як куратор в освітній системі України сьогодні, на жаль, не передбачена (хоча є спроби впровадити курс для кураторів в одному з університетів Києва, також поодинокі інтенсивні курси). Саме тому, діячі сучасної культури і мистецтва працюють шляхом проб і помилок, орієнтуючись на ті тенденції, що актуальні в Європі та Сполучених Штатах. І, якщо столиця України живе у більш жвавому культурному ритмі, то східний Дніпро лише на самому початку подібних перетворень. Індустріальне місто не розглядають як таке, що має творче середовище, особливо, якщо мова йде про сучасне мистецтво. Ті спроби, що роблять сьогодні декілька галерей та громадських організацій значні. Саме тому, подібні ініціативи повинні заохочуватись, а культурні менеджери та куратори – мати можливість отримувати безпосередній досвід кращих європейських інституцій, зокрема німецьких. Це і знайомство з митцями, мистецтвознавцями, критиками, менеджерами, кураторами, керівниками галерей; це також відвідування виставок, знайомство з методами роботи з експозицією та галерейним простором; занурення в творче середовище Gäste und Teilnehmer der Documenta14 Збільшити фото (© Iryna Polikarchuk)

Досвід Німеччини у підтримці та розвитку мистецтва значний. Тому я рада можливості взяти участь в інформаційній поїздці в Німеччину і сподіваюсь в близькому майбутньому презентувати частину здобутого досвіду в Дніпрі, реалізувавши спільний українсько-німецький проект.

 

7 липня 2017 р.

Ірина Полікарчук, редакція Наталки Ревко

Німецький щоденник: Ірина Полікарчук про Documenta14 в Касселі

Gäste und Teilnehmer der Documenta14